Про воді без романтики

Газета «Час»

15.07.2015

http://timeua.info/post/obshestvo/o-vode-bez-romantiki-00765.html

ПРО ВОДІ БЕЗ РОМАНТИКИ

Спостерігаючи за сусідами за своїм 9-поверховому будинку, автор цих рядків зробила висновок: воду для пиття купують не більше чверті сімей, інші п'ють водопровідну.

Причому навіть ті, хто більш-менш регулярно виходить з пластикової баклажкой (максимум — двома) до автоцистерні або найближчого кіоску з артезіанською водою, купують її в основному саме для пиття в чистому вигляді. Що стосується приготування чаю, компотів, борщів та інших страв, то в хід йде, знову ж таки, вода з крана: яка, мовляв, різниця, все одно її смак не відчувається, — пояснюють люди.

«Головний біль» водопроводу

Не дивно, що якістю питної води в Україні більше переймаються фахівці, які не з чуток знають про її вплив на організм людини. Один з таких експертів — директор науково-дослідного центру водопостачання і якості води Інженерної академії України (р. Харків), кандидат технічних наук Володимир Кобилянський.

— Володимир Ярославович, знаю вашу позицію з приводу того, що багатьом містам України, і Харкову в тому числі, слід на офіційному рівні відмовитися від іменування водопровідної питної води...

— Треба чесно визнати, що забезпечити населення фізіологічно повноцінної питною водою з поверхневих джерел (а як відомо, Харків забезпечується водою з річок), просто нереально. Зараз основним документом, яким керуються і відомчі, і контролюючі організації, є санітарні правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Їх розробник, Інститут гігієни та медичної екології ім. А. Н. Марзеєва АМН України, ще в 2010 році цілком обґрунтовано виходив з того, що в Україні в даний час в принципі неможливо отримати питну воду європейської якості у водопроводі. Це пов'язано із застарілими технологіями водопідготовки, з аварійним станом водопровідних мереж, зі слабкою лабораторною базою.
Мабуть, ми є єдиною країною у світі, де діють гігієнічні нормативи, що передбачають три рівня якості питної води в залежності від її походження: водопровід, свердловина або бутильована вода. Зрозуміло, що з точки зору гігієни і токсикології це абсурдно. Організм людини не може робити поправку на те, звідки він бере воду і якої якості ця вода. Якщо порівняти нормативи на водопровідну та бутильовану воду, то ми побачимо дуже велику (в деяких випадках десятикратну) різницю у вмісті заліза, алюмінію, марганцю, залишкового хлору, поліфосфатів, канцерогенних хлороформу і бензапірену та інших небезпечних речовин.
Зрозуміло, що такі нормативи для водопроводів були встановлені не від хорошого життя, а виходячи з реального стану наших водопроводів. З 2015 року по деяких найбільш небезпечних речовин (пестицидів, важких металів) вимоги санітарних правил вже абсолютно однакові і для водопровідної, і для фасованої води. Але в тому-то й складність для водопроводів: на своїх очисних спорудах вони ще можуть домогтися необхідної якості, а ось у квартирі споживача — вже немає, тому що через діряві мережі (а по Україні їх знос становить від 50 до 80%) відбувається вторинне забруднення.
Потрібно враховувати й те, що при будівництві в радянські часи очисні споруди водопроводів не були розраховані на таку глибоку очистку води, яка потрібна зараз. За попередніми розрахунками, якщо їх модернізувати, щоб вони могли очищати воду до питної якості, то ця вода буде коштувати 2 долара (приблизно 45 грн.) за кубометр! І це — не враховуючи необхідних багатомільярдних витрат на заміну мереж.

— Але ж ми випиваємо всього два літри в день. Навіщо нам купатися і прати в такий дорогий питній воді?

— Зараз це питання порушують у всій країні. На двох останніх форумах підприємств-водоканалів вже прозвучала така ініціатива: ми повинні чесно сказати, що воду необхідно розглядати за її призначенням: питна, для гігієнічних потреб (наприклад, прийом душа) і санітарна (для прання, прибирання приміщень). Дай Бог, щоб водопроводи при їх нинішньому стані забезпечили гігієнічний і санітарну якість води. Це більш-менш реальна задача, споживач в змозі її оплатити. А завдання забезпечення питною водою найвищої якості для водопроводів взагалі не повинна ставитися, тому що споживач фінансово це не потягне. Зараз за невиконання нових норм на водоканали накладаються штрафи у розмірі 20% від вартості води, і ці витрати в підсумку лягають на плечі споживачів. Вдумайтеся, що відбувається — завищені, технологічно нездійсненні вимоги до водопровідній воді призводять до її подорожчання для споживача на 20%.
Водоканал має щодоби подати в будинку десятки тисяч кубів води. При цьому три літри води вищої якості в день на людину стають для підприємства постійної «головним болем». Питна вода — це харчовий продукт, а водопровідна вода — це послуга. На законодавчому рівні це розділили, а на практиці немає. Якщо водопроводи звільнять від необхідності забезпечувати населення питною водою найвищої якості, зникне дуже багато спекулятивних проблем. Водопроводи зітхнуть спокійніше і зможуть зосередитися на енергоефективних насосах і на ремонті своїх мереж, тому що інакше ми скоро взагалі ніякої води в своїх будинках не побачимо.

Пити чи не пити?

— Яку ж воду, по-вашому, краще пити?

— Давайте розглянемо всі види джерел води, яку використовують для пиття харків'яни. Перший — водопровідна вода. Треба прямо сказати, що хлорована вода, отримана з поверхневого джерела, містить канцерогенні речовини. Але її можна пити, якщо добре профільтрувати. Так, вода з Сіверського Дінця, якої забезпечується велика частина Харкова, володіє унікальним збалансованим сольовим складом, тому що багато кілометрів тече по крейдяних відкладів. Так, вона жорсткувата. Але жорсткість води в розумних межах не впливає на здоров'я людини. А ось органічні забруднення і те, що потім з них утворюється при хлоруванні води, можна видалити за допомогою вугільного фільтра. А можна організувати в місті мережу пунктів доочистки, де люди могли б таку воду купувати. І вона була б значно дешевше тієї, яку продають на розлив.

— Які поради ви могли б дати щодо вибору побутового фільтра?

— На сьогодні якість фільтрів знаходиться на совісті тих, хто їх пропонує. Ніякого виразного доказуемого контролю немає. Науковці Харківського національного університету міського господарства досліджували активоване вугілля різних виробників (вугілля — це основна речовина, яке очищує водопровідну воду) і з'ясували, що на ринку є вугілля, яке взагалі не працює, — тобто це імітація активованого вугілля. І при цьому гігієнічний сертифікат на цей товар у продавця є! Невідповідність слів і паперів фактичному положенню справ — це дуже серйозна проблема України взагалі.

— Багато харків'ян беруть воду з джерел...

— Плюс джерельної води в тому, що вона безкоштовна. Але це токсична вода. В джерелах Харкова містяться, як мінімум, два небезпечні речовини: свинець (це спадщина етилованого бензину з тетраэтилсвинцом, який використовувався ще в 1980-х роках) і нітрати. Правда, концентрація цих речовин не перевищує норми, встановленої для дорослої людини. Але треба враховувати, що для дітей до 3-х років норма по нітратам, наприклад, набагато нижче, ніж для дорослих, тому дітям давати таку воду не можна.
Що стосується свинцю, то він погано виводиться з організму. Уявляєте, скільки його накопичиться, якщо пити таку воду роками? Не забувайте, що свинець — техногенний елемент і, як правило, поруч з ним завжди є і інші важкі метали, адже в Харкові багато років працювали підприємства оборонної, радіоелектронної промисловості, які забруднювали своїми відходами грунт і грунтові води.

— Що ви можете сказати про привізній воді?

— Артезіанська вода в наших широтах видобувається з глибини понад 700 метрів — горизонту, який ще не забруднений продуктами діяльності людини. Так що вона дійсно безпечна. Інша справа, що ми, як споживачі, не завжди можемо бути впевнені, що вода, яку привезли до дому в цистерні, не набрана з найближчого джерела. Часто ми не маємо уявлення, добре вимита цистерна, не потрапили у воду при її видобутку і доставки сторонні домішки. А сподіватися на вирішення контролюючих органів (до того ж на їх перевірки зараз накладено мораторій) — самі розумієте...
У Харкові в 2009 році налічувалося 13 компаній, які займалися розвезенням води по місту: кілька великих підприємств, що мають свої лабораторії і необхідне технологічне обладнання, а решта — близько десятка фірм — взагалі незрозуміло на чому працюють і як контролюють якість води. Певним виходом із цієї ситуації могло б стати створення професійних корпорацій, які об'єднують виробників привізної води. Тоді члени такої корпорації, щоб не втратити обличчя, прагнули б самі контролювати якість продукції своїх колег по цеху.

— Фасована вода напевно надійніший, але в неї висока ціна. Сьогодні літр води вітчизняного виробництва коштує не менше 4-5 грн. Виходить, що сім'ї з 3-4 чоловік в день потрібно витратити на воду приблизно 40 грн., а в місяць — 1200 грн.!

— Але і для фасованої води проблема якості не менш актуальна, ніж для привізної. На жаль, мені не вдалося знайти інформацію по Україні про те, яка частина бутильованої води, що надходить у торговельну мережу, є підробленою. За даними Держспоживстандарту РФ, контрафактної на російському ринку є до 80% фасованої води. Можна припустити, що і у нас схожа ситуація.
Щоправда, Харків у цьому випадку — унікальне місто. У нас є місцеві виробники води, яка, наскільки я переконався, не підробляється — по-перше, тому що вона порівняно дешева, а по-друге, має своєрідний смак і запах, які складно підробити.

Не чіпайте хлор!

— Виходить, що кожен з нас, по суті, вирішує питання питної води, виходячи з власного розуміння і фінансових можливостей...

— Може, це й непогано, бо держава, на жаль, не має на цей рахунок чіткої концепції. Існує державна програма «Питна вода», розрахована до 2020 року. В ній йдеться і про необхідність реконструкції водопроводів, щоб жителі могли централізовано отримувати питну воду. Як я вже казав, навряд чи це реально зробити. Тим більше, люди не можуть чекати роками виконання цієї програми, їм треба пити щодня. І краще, якщо до вибору води вони будуть підходити усвідомлено, а не сподіваючись на чиїсь запевнення. На жаль, водопроводи не завжди роблять те, що йде на користь якості води.
Наведу такий приклад. Всі звикли критикувати хлор, яким обробляють воду. Тепер пішла мода переходити на гіпохлорит натрію. Навіть у Харкові до цього почали придивлятися. Але результати дослідження Інституту гігієни та медичної екології говорять про те, що гіпохлорит натрію викликає більшу виникнення канцерогенів, ніж рідкий хлор. Ці висновки збігаються з світовими даними. Навіщо ж застосовувати гіпохлорит? На це ніхто толком відповісти не може. Але гроші вкладаються чималі! Сотні мільйонів гривень, які ляжуть на тариф, а ми отримаємо ще більш канцерогенну воду! Я б закликав усіх, хто критикує водоканали: «Не чіпайте хлор!»
Взагалі, на мій погляд, необхідний тимчасовий мораторій на впровадження нових технологій водопідготовки питної — до розробки національної концепції розвитку водоканалів. Ця теза може здатися абсурдним, але, на жаль, зараз часто вкладають гроші в очищення води, яку потім перекачують по зношеним мереж. У результаті ефект очищення зводиться до нуля. А, наприклад, у Баварії (Німеччина) водопроводи переходили на найсучаснішу мембранну технологію водопідготовки питної тільки після повної перекладки і відновлення водопровідних мереж.

— Є ще озонування води, кажуть, що воно нешкідливе...

— Не всі знають, що продукти озонолиза, наприклад броматы, це канцероген класу 1А, вражаюча здатність якого в сотні разів вище, ніж у хлороформу, який міститься в хлорованої воді. З річкової води, що містить броміди, практично неможливо видалити броматы після її озонування. З цієї причини в США закрилися дуже багато станцій озонування води. Американським законодавством заборонено ставити систему озонування води без системи видалення бромідів.
І ще одне, на що я хотів би звернути увагу, — це безпека питного водопостачання. Ми зараз живемо в умовах війни, коли ймовірність терактів на водопроводах багаторазово збільшується. Події на Донбасі показують, що водоканали дуже вразливі для диверсій і терактів. І в цьому зв'язку є дуже серйозна проблема контролю можливого нештатного забруднення або зараження води.
На Заході підходять до вирішення цієї проблеми шляхом створення автоматичних постів безперервного контролю за декількома ключовими показниками якості води. Обладнання для однієї точки постійного контролю води коштує 30 тис. євро. Для Харкова таких точок контролю на водопроводі повинно бути не менше сотні. Іншими словами, необхідно 3 млн. євро, щоб більш-менш гарантовано і вчасно забезпечити населення інформацією про якість води.

— Ви піднімаєте проблеми, про які багато хто наші громадяни напевно до сих пір взагалі не замислювалися. Є ймовірність, що у вітчизняній сфері питного водопостачання почнуться зміни на краще?

— В даний час у Верховній Раді розглядаються зміни до закону про питне водопостачання. Ми запропонували назвати його законом не про питній воді, а про водопровідної. Це буде чесно по відношенню до споживачів, і до водоканалам.
Крім того, зараз готується міжвідомча нарада з питань централізованого водопостачання з участю Мінрегіону, Академії наук, Моз, Мінекономіки. На нараду будуть запрошені депутати Верховної Ради, громадськість. І те, про що я розповів, буде виноситися на обговорення.

Тетяна Буряковская.